97.      Етапи становлення та еволюція радянської економічної думки.

Джерелом ПЕ соціалізму були ідеї соціалістів-ут-опістів, що відбивали одвічну мрію людства про справедливе су­с-во, і класична доктрина, викори-стана К. Марксом та Ф. Ен­гельсом для ек-ого об-грунтування справедливості класової боротьби та об'єктивної обумовленості заміни кап-ого су­с-ва на комуністичне. Основні принципи побудови соціалізму та комунізму було сфор­мульовано Марксом та Енгельсом, дальший теоретичний розв-к основних концептуальних положень марк-систської доктрини здійс­нив В. І. Ленін. Однак за-гального уявлення про основи соціалізму вияви-лось недо­статньо, коли постала проблема фор-мування реальної ек-ної си­с-ми. Уже в 1-ші роки Радянської влади розгортаються дискусії з при-воду основних закономірностей та напрямків розв-ку ек-ної теорії, визначається основне коло питань, які належало розв'язати. Характерною рисою ек-ної теоретичної думки 1-их пореволю-ційних років був справжній плюралізм. З 2-ої пол. 20-х рр,, а особливо з 1929 р., належність автора до більшовицької партії стає переконливішим ар-гументом слушності його теорій. Науково-аналі-тичний підхід замінюється класово-партійним та ідеолого-етичним.

Наприкінці 20-х років колишні дискусії з приводу головних на­прямків розв-ку ек-ки радянської дер-жави та основних прин­ципів побудови соціалісти-чної сис-ми підмінюються визначеними «згори» теоретичними формулюваннями. Починається догматизація основних положень марксистсько-ленінського вчення. За основну ф-цію ек-ної тео-рії визнається ідеологічна, тобто захист іс­нуючо-го ладу, постійні докази правильності партійного курсу, кри­тика всіх ек-них доктрин, що не відпові-дають радянським іде­ологічним настановам. Однак суто прикладні аспекти ек-ної теорії ще ро-зглядаю­ться радянськими ек-стами. Саме в цей час було започатковано балансовий метод розв-ку народного госп-ва, ек-ко-математичне моде-лювання, ста­тистичні методи, сформульовано принципи планування та прогно­зування. Однак під політичним тиском погляди багатьох ек-стів за­знають змін, теорії пристосовуються до ідеоло-гічних вимог. Еволюція поглядів характерна для доби повороту країни на шлях побудови тоталі-тарної, адміністративно-командної ек-ки. Це була реакція на реальну загрозу: учені-ек-сти, теоре-тики та практики, що не хотіли свої погляди на закономірності розв-ку сус-ого госп-ва пристосо-вувати до ідеологічних вимог, не хотіли змирити-ся з новими підходами до науки, або зазна­вали утисків, або були вислані за межі країни, або й фізично знищені. З того часу в ек-ній думці радя-нської держави панівне міс­це посіли основні пос-тулати революційної марксистської догми, що в сфері ек-ки утверджували ідеї централізму, тота-льного пла­нування ек-ки, сус-ної форми розподі-лу і т.ін. Комуністична партія бере курс на колек-тивізацію, дальше усус­пільнення власності, а со-ціалізм оголошується єдино можливим, справед-ливим сус-ним устроєм, позбавленим будь-яких супереч­ностей, «сходинкою до комунізму».

Якщо до початку 30-х рр. велася дискусія з при-воду необхідності існування ПЕ як науки за умов нового ладу, то в 2-ій пол. 30-х рр. йшлося вже про те, що слід створити особ­ливу науку для вив-чення радянської ек-ки. Приймається рі­шення про викладання ПЕ соціалізму в навчальних зак-ладах, про створення підручника, в якому дава-лася б відповідь на всі питання Ідеологічного, те-оретичного та прикладного хар-ру, що виникають у процесі свідомої побудови нового сус-ва. Зав-ням ек-ної науки стає всебічне об­грунтування те-зи про переваги соціалізму порівняно з кап-­ним сус-вом. Політико-ек-не знання почало деграду-вати. Науку було поставлено в жорсткі рамки, які обмежували досл-ня марксист­ськими положення-ми про ек-ну роль диктатури пролетаріату, про соціалістичне усуспільнення та єдину сус-ну вла-сність на за­соби В та ін., що знайшло відображу-ння у формулюванні особливих ек-них з-нів соці-алізму, котрі трактувались суб'єктивістськи—як планові і «конструйовані» сус-вом. Та згодом ста-ло очевидним, що ПЕ як наука за­ходить у глухий кут, вступає в суперечність з принципами не тіль-ки класичної, а навіть марксистської ек-ної теорії.

1952 р. було опубліковано працю Й. Сталіна «Ек-ні проб­леми соціалізму в СРСР», що визначала дальші напрямки розв-ку ПЕ, визнавала об'єктив-ний хар-р дії ек-­них з-нів та їхню чинність І в соці-алістичному просторі, визна­чальну роль прод-них сил у прогресі сус-ва. У зв'язку з цим підкрес-лювалась необхідність досл-нь загальних законо-мі­рностей ек-ого розв-ку та використання їх рез-тів у практиці соціалістичного будівництва. З цьо-го часу об'єктом аналізу вчених-ек-стів стає низка притаманних ринковому госп-ву категорій «несо-ціалістичного» походження — «гроші», «товар», «прибуток» та ін.

Ще помітнішою стає ця тенденція в 60-х рр., коли до предмета ПЕ включають мікроек-ні проблеми, що ха­рактеризують основи ек-ної діяльності госп-кої од.і — під-ва. Саме в цей час питання поведі-нки ек-ого агента за умов ринкової ек-ки та впли-ву цієї поведінки на макроек-ні процеси почина-ють досліджувати і в західній ек-ній літературі.

У Радянському Союзі також робляться спроби впровадити в пра­ктику госп-ня принципи госп-ого розрахунку, що свідчило про певну перемогу ра-дянської ек-ної теорії, яка, хоч і несміливо, обсто-ювала необхідність визнання ролі товарно-гро-шових відносин за соціалізму, а також започатко-аний ще кла­сичною ПЕ принцип невтручання в ек-ні процеси принаймні на рівні госп-кої од.. Та все ж для радянської ек-ної теорії залишались закри­тими досягнення світової ек-ної думки. Ця теорія не від­мовилась від марксистських догма-тів і була цілком підпорядко­ваною ідеологічним потребам. Явища, притаманні товарному В, роз-глядалися щодо соціалістичного сус-ва як такі, що лише за формою подібні до тих, котрі харак-теризують ринкове госп-во. Насправді, вони є су-ттєво ін., бо здій­снюються за умов планової ек-ки та в соціально-справедли­вому сус-ві. У 70-х рр. у радянській ек-ній літературі починаєть­ся дискусія з питання співвідношення політики та ек-ки. Це питання було дуже актуальним, оск розв'язання багатьох ек-них проблем у країні залежало від того, наскільки це від­повідало ідеологічним уста-новкам. Одноча­сно з цією проблемою дискутува-лось питання про зв'язок ПЕ з ін. науками.

Висновок про те, що ПЕ є методологічною базою розв-ку ек-них наук та що ці науки є інструмента-ми теоретич­ного аналізу, сприяв розв-ку в її ме-жах нових галузей досл-ня. ПЕ соціалізму здобу-ла можливість оперувати ек-ко-математичними та статистичними методами аналізу.

Починаючи із сер. 70-х рр. в розв-ку ек-ної науки починається застій, зумовлений погіршанням ек-ого становища в країні. Знову від науки вимага-ють доведення переваг соціалістичного ладу, знову починається ідеологізація та апологети­ка влади партії. В ек-ній літературі 70-х рр. активно обговорюються проб­леми сис-ми та структури виробничих відносин, вихідного та ви­значального у виробничих відносинах соціалізму і т. ін. Наука зде­більшого досліджує суто абстрактні пробле-ми, спрямовані на опрацювання методологічних засад аналізу, а не практичних питань. На поч. 80-х рр. стає очевидним, що ек-на теорія пере­буває в кризовому стані, стала догматичною та схоластичною, не­здатною пояснити засади суча-сного ек-ого розв-ку, окрес­лити потрібні напрямки дальшого руху сус-ва.

Наприкінці 80-х—на початку 90-х рр. в ек-ній літе-ратурі починають формуватися засади нової кон-цепції госп-ня, що бере за вихідний пункт приват-новласницький інтерес. У центр уваги ек-ної тео-рії потрапляють питання роздержавлення власн-ості, його способи, методи та зав-ня. Переосмис-люється при­рода ринкових відносин, соц-но-ек-ого устрою сус-­ва. Вирішуються проблеми транс-формації соціалістичної ек-ки в ринкову. Методо-логічний апарат, який використовує сучасна ек-на теорія в країнах колишнього Радянського Со-юзу, свідчить про інтег­рацію вітчизняної ек-ної науки в світову.